Види лікувальної дії лікарських препаратів

Застосування різних лікарських препаратів називається фармакотерапією. Вона включає природні речови­ни (трави, мінерали тощо), а також речовини, синтезовані хімічним шляхом.

Лікувальний вплив цих фармакотерапевтичних препа­ратів відбувається таким чином.

За механізмом терапевтичної дії

1.   Етіотропна — лікарський    препарат    безпосередньо впливає на причину, що викликала захворювання (наприклад,  антибіотики, сульфаніламідні препарати   знищують збудників запальних або інфекційних захворювань).

2.    Патогенетична — лікарський   препарат   впливає   на певні ланки патологічного процесу (застосування гіпотен­зивних препаратів у хворих на гіпертонічну хворобу).

3.    Симптоматична — лікарський препарат призначають з метою усунення певного симптома (застосування препа­ратів від головного болю у хворого з гіпертонічним кризом).

4.    Замісна — лікарський    препарат    заповнює   нестачу якоїсь речовини в організмі (вітаміни, гормони, ферменти).

За місцем дії

1.   Місцева — препарат діє на тканину, що безпосередньо стикається з ним (мазі, пасти, присипки тощо).

2.   Загальна — препарат впливає на організм в цілому після потрапляння його у кров.

Також розрізняють головну дію лікарського препарату, коли він діє відповідно до мети свого призначення, та по­бічну, коли препарат негативно впливає на організм, ідо проявляється: а) непереносністю препарату (так звана ідіо­синкразія) з наступними алергічними реакціями, проявами тієї чи іншої хвороби (наприклад, виникнення кандидамікозу при вживанні антибіотиків); б) виникненням толерант­ності (звикання) до лікарського препарату, що вживається протягом тривалого часу. Наприклад, при тривалому вжи­ванні нітрогліцерину його ефективність значно падає і, щоб досягти лікувального ефекту, треба давати хворому більшу дозу цього препарату. Це стосується і снотворних, пронос­них засобів.

При тривалому та неправильному призначенні нарко­тичних препаратів виникають наркоманії або токсикоманії.

Терапевтична дія будь-якої лікарської речовини вияв­ляється тільки при введенні певної її кількості. З ураху­ванням цього існують такі дози введення.

1.   Терапевтична   (середньотерапевтична)—це  звичай­на доза лікарського препарату, що коливається залежно від віку, статі хворого, фізіологічного стану організму, на­явності інших хвороб. При цьому розрізняють разову і добову дози.

2.   Токсична доза викликає отруєння організму.

3.   Смертельна доза спричиняє смерть хворого.

Слід знати, що у випадку призначення декількох пре­паратів можуть виникати потенціювання, тобто підсилення дій лікарських препаратів; несумісність лікарських препа­ратів, яка буває хімічною (одночасне призначення препа­ратів, що мають кислу та лужну реакції), фармакологічною, коли одночасно вживаються препарати, що мають проти­лежний вплив на одні й ті самі органи або їхні функції.

Ентеральне введення лікарських препаратів

Введення лікарських препаратів через рот — перорально.

Цей спосіб є найпоширенішим, бо має значні переваги, а саме: є найбільш фізіологічним; зручним у користуванні; дає змогу застосовувати різні лікарські форми; в деяких випадках, коли треба безпосередньо впливати на травний шлях, він стає незамінним. Прикладом цьому можуть бути введення антацидних (протикислотних) препаратів, які гальмують підвищене вироблення хлористоводневої кисло­ти клітинами слизових залоз шлунка при виразковій хво­робі шлунка або дванадцятипалої кишки, або введення травних ферментів при порушенні секреції травних залоз.

Метод уведення лікарських препаратів через рот має певні недоліки:

-введений препарат протягом тривалого часу не всмок­тується;

-виникають труднощі у створенні та підтримці певної концентрації лікарського препарату в крові;

-деякі лікарські препарати руйнуються в травному ка­налі або печінці;

-певні групи препаратів (наприклад, саліцилати) викли­кають значне подразнення травного каналу;

-введення лікарського препарату таким шляхом немож­ливе, якщо у хворого порушений акт ковтання. Треба па­м'ятати, що в такому разі необхідні лікарські препарати, які вводять через тонкий зонд розчиненими;

-пероральним шляхом важко вводити лікарські препара­ти дітям, психічно хворим, збудженим хворим.

Пероральним шляхом вводять тверді (таблетки, порош­ки, капсули, драже) та рідкі (мікстури, відвари, настоянки, настої, емульсії) лікарські форми.

При пероральному призначенні лікарських препаратів слід враховувати такі чинники:

-якщо лікарський препарат подразнює травний канал(ацетилсаліцилова кислота, препарати заліза), слід вживати його після їди;                           

-препарати, що стимулюють травлення (жовчогінні, ферментні, шлунковий сік), вживають під час їжі;                                                                               

-антацидні препарати, що зменшують кислотність шлункового соку, вживають перед їдою.                                                                                                             

Вводити лікарські препарати можна через пряму кишку — ректально.

Показання. Захворювання прямої кишки (геморой, за­палення слизової оболонки), нестримне блювання, непро­хідність стравоходу, порушений акт ковтання, а також збу­дженим психічнохворим.

Переваги методу. Дає можливість безпосередньо впли­вати на уражену слизову оболонку прямої кишки; через наявність анастомозів між гемороїдальними та клубовими венами ліки, що всмоктуються в прямій кишці, обминають ворітну вену та печінку, а тому не руйнуються в останній.

Недоліки методу полягають у тому, що більшість лікар­ських препаратів не всмоктується у прямій кишці і це об­межує кількість препаратів, які можна вводити цим шля­хом (наприклад, глюкоза, хлоралгідрат, серцеві глікозиди в ізотонічному розчині натрію хлориду).

Ректальне введення лікарських препаратів можна ви­конувати двома методами: 1-й — застосування лікарського препарату резорбтивної, тобто загальної, дії, який вводять з метою впливу на організм у цілому. При цьому застосо­вують лікувальні мікроклізми (див. с. 234), крапельні кліз­ми (див. с. 236), лікувальні свічки (наприклад, свічка з антипірином набули широкого застосування для зниження високої температури тіла, особливо у дітей; 2-й — застосу­вання лікарського препарату місцевої дії, наприклад, при геморої, запаленні слизової оболонки прямої кишки. При цьому застосовують ті самі лікарські форми, але до їх складу входять інші препарати.

Вводити лікарські препарати можна під язик — сублінгвально.

Переваги методу. Оскільки слизова оболонка ротової порожнини, особливо її дна, добре васкуляризована, це забезпечує досить швидке та повне всмоктування лікар­ських речовин;

-при цьому способі введення лікарська речовина не руй­нується у травному каналі травними ферментами і не інактивується печінкою, оскільки обминає її.

За допомогою такого методу можна вводити нітрогліце­рин або валідол у таблетках, які кладуть під язик до пов­ного їх розсмоктування; у вигляді спиртових крапель (2— З краплі нітрогліцерину або 5—6 крапель валідолу крапа­ють на шматочок цукру і кладуть під язик до повного роз­смоктування) .

Вводять лікарські препарати через фістулу — штуч­ну норицю шлунка при непрохідності страво­ходу, після операцій на ньому або шлунку. При цьому всі лікарські речовини вводять у рідкому стані або у вигляді суспензій, олійних розчинів. Звичайно це виконують до го­дування чи після хворого через фістулу.