Стерилізація шприців та голок багаторазового використання

Кип'ятіння. Розібрані шприци та голки добре промива­ють під струменем теплої води. Забруднені кров'ю чи ліка­ми шприци миють спеціальною щіточкою. Голки прочища­ють мандреном. Треба впевнитися у тому, що всі голки, які необхідно простерилізувати, є прохідними. Шприци та гол­ки замочують на 20 хв у 5—10 % розчині, що складається з 950 мл води, 20 мл пероксиду водню та ЗО г миючого засобу «Сульфанол», «Лотос». Потім шприци та голки протягом 5 хв промивають під струменем холодної води.

Наявність залишків крові у шприцах та голках переві­ряють за допомогою так званої бензидинової проби. Змі­шують декілька кристалів бензидину з 2 мл 50 % розчину оцтової кислоти та 2 мл 3 % розчину перекису водню. Де­кілька крапель цього розчину вносять у шприц та пропус­кають через голку.} Зелене забарвлення розчину свідчить про наявність у шприці чи голці лишків крові. Шприци та голки знову миють і перевіряють за допомогою бензидино­вої проби.

Перевірку шприців та голок на наявність залишків ми­ючих засобів проводять за допомогою проби з фенолфта­леїном. Основна реакція, що її дає миючий розчин, зумов­лює появу рожевого забарвлення після додавання кількох крапель 1 % розчину фенолфталеїну. Шприци та голки треба знову помити і перевірити.

Шприци в розібраному вигляді та голки кип'ятять у сте­рилізаторах. Стерилізатор — це прямокутна металева ко­робка з кришкою та решіткою, що вставляється всередину. Решітка має ручки або вушка, за допомогою яких після кип'ятіння її виймають з води разом зі шприцами та гол­ками. Циліндри, поршні та голки (без мандренів) обгорта­ють марлею та укладають на сітку стерилізатора, на якій також лежить товстий шар марлі. Це роблять для того, щоб шприци не тріснули під час їх занурювання та кип'ятіння. Окрім шприців та голок у стерилізатор кладуть 2 пінцети, за допомогою яких потім збирають шприци, а також крюч­ки для підняття сітки стерилізатора. У стерилізатор нали­вають дистильовану воду, що набагато зменшує утворення накипу на стерилізаторі, шприцах та голках. Вода має пов­ністю покрити інструментарій. Кип'ятять шприци протягом 40—45 хв.

Треба пам'ятати, що в окремих стерилізаторах кип'ятять шприци, що використовують тільки у хворих, які перенесли сироватковий гепатит, і шприци, що застосовують для вве­дення масляних розчинів лікарських препаратів.

Метод кип'ятіння має свої недоліки: не гинуть віруси та спори, крім того, на нього витрачається багато часу.

Стерилізація в сухожарових шафах. Підготовка шпри­ців та голок така сама, як для кип'ятіння, але дуже важ­ливо добре їх просушити після миття. Шприц у розібраному вигляді разом із голкою кладуть у крафт-пакет, який за­клеюють з обох боків. Стерилізацію проводять у сухожаровій шафі при температурі 180 °С протягом 1 год. Якщо стерилізацію проведено правильно, то білий порошок цук­ру, покладений у шафу для контролю, перетвориться на темно-брунатну желеподібну масу.

Стерилізація в автоклавах. Підготовка шприців така сама, як; вказано вище. їх добре просушують. П'ять пар шприців у розібраному вигляді та голки до них кладуть у спеціальну укладку, пошиту з бавовняної тканини. Уклад­ку щільно згортають, закутують у бавовняну пелюшку, за­в'язують і кладуть в автоклав. Стерилізація в автоклаві проводиться парою, яка подається під тиском 1,5 атм, при температурі 115—130 °С протягом ЗО—40 хв. Контроль пра­вильності стерилізації здійснюють за допомогою бензоль­ної кислоти, яка при температурі 120 °С набуває фіолето­вого забарвлення, і сірки, яка при температурі 120 °С плавиться.

Слід знати, що стерильність шприців у такій укладці зберігається протягом ЗО днів.

Внутрішньошкірні (інтракутанні) ін'єкції

При внутрішньошкірних ін'єкціях лікарську речовину вводять у товщу шкіри, не доходячи до підшкірної основи.

Застосовують такі ін'єкції при виконанні алергічних проб (виявлення різних природних та штучних алергенів), імунологічних проб на туберкульоз (Манту), бруцельоз (Бюрне), ехінококоз (Каццоні), проб на переносність ан­тибіотиків, на приховані набряки (Мак-Клюра — Олдрича), для місцевого знеболювання, для вакцинації.

Підшкірні (субкутанні) ін'єкції

Підшкірні ін'єкції набули широкого застосування, бо, по-перше, вони технічно легкі у виконанні, по-друге, існує безліч ліків, які в розчиненому вигляді швидко і добре всмоктуються в підшкірній основі. Для виконання цих ін'­єкцій потрібні шприци ємкістю від 1 до 10 мл та голки довжиною 2,5—4 см і діаметром 0,5—0,6 см.

Внутрішньої язові ін'єкції

Цей метод ін'єкцій дуже поширений. Його застосову­ють у випадках, коли потрібно одержати більш швидкий ефект, ніж при підшкірній ін'єкції, бо м'язи краще, ніж підшкірна основа, постачаються кров'ю та лімфою. Деякі препарати при підшкірному введенні викликають біль та погано розсмоктуються, що призводить до утворення інфіль­тратів. У таких випадках застосовують внутрішньом'язовий метод ін'єкцій. Це дає змогу ввести більшу, ніж при внутрішньошкірному введенні, кількість препарату — до 10 мл.

Венепункція

Венепункцію — проколювання периферичних вен — ви­конують з метою введення у вену медикаментозних засобів у незначній кількості — до 20—50 мл (внутрішньовенне впорскування), необхідної лікувальної рідини в значній кількості — 200—500 мл і більше (внутрішньовенне пере­ливання, або інфузія).

Внутрішньовенні ін'єкції (впорскування)

Внутрішньовенні впорскування — це внутрішньовенне струминне введення в організм хворого невеликої кількості (10—20 мл) лікарських препаратів. олійних розчи­нів) , сепсис.

Внутрішньовенні вливання (інфузії)

Внутрішньовенні інфузії звичайно здійснюються кра­пельним шляхом, щоб не перевантажувати рідиною серце­во-судинну систему та мати змогу забезпечити тривале або на деякий час постійне введення ліків, рідини.

Цю процедуру виконують при важких серцево-судинних захворюваннях (гостра серцева недостатність, інфаркт міо­карда, інсульт, колапс, шок), важких приступах бронхіаль­ної астми, важких захворюваннях нирок з нирковою недо­статністю, уремією, захворювання печінки (гепатит, цироз) з печінковою недостатністю (комою), інтоксикаціях, при септичному стані, значних втратах рідини, наприклад, не­стримному блюванні, поносах, надмірних крововтратах, при порушенні водно-сольового балансу, при необхідності па­рентерального харчування хворих.