Зовнішнє застосування лікарських речовин

Цей шлях застосування лікарських речовин звичайно ви­користовується з метою лікування різних уражень шкіри та слизових оболонок. При цьому слід пам'ятати, що шкіра, слизові оболонки добре васкуляризовані, тому певні речо­вини, особливо на жиророзчинній основі, можуть всмокту­ватися та чинити резорбтивну (загальну) дію.

Застосування лікарських речовин для лікування уражень шкіри

А. Втирання лікарських речовин — це спо­сіб активного введення лікарських препаратів через шкіру без порушення її цілості. Під впливом тертя та розминання шкіра розігрівається, в ній посилюється крово- та лімфообіг, розширюються вивідні протоки сальних та потових залоз, через які речовина легко всмоктується.

Показання. Місцеві розлади крово- та лімфообігу, роз­лад функції периферичних нервових розгалужень у шкірі, трофічні процеси, паразитарні захворювання шкіри (корос­та), гніздове облисіння (алопеція).

Для впливу на прилеглі тканини. Гострі та хронічні ура­ження м'язів, периферичних нервових стовбурів, лімфаде­ніти, затяжні та хронічні запалення суглобів.

Для загального впливу на організм, наприклад, втиран­ня подразнюючих бальзамів у скроні при мігрені.

Лікарські форми. Рідини (саліцилати), мазі (ртутна, сірчана, різні бальзами). Втирання звичайно проводять у тих ділянках, де шкіра є найбільш тонкою і де відсутній волосяний покрив (якщо він є, то його збривають). Це — згинальна поверхня передпліччя, задня поверхня стегон, бокові поверхні грудної клітки, живіт, скроні.

Цю процедуру звичайно виконують на ніч. Шкіру в ді­лянці втирання лікарської речовини ретельно миють теп­лою водою з милом.

Для кращого всмоктування лікарського препарату не­обхідно попередньо зробити масаж шкіри (для покращання крово- та лімфообігу); з цією метою можна накласти га­рячий компрес. На шкіру накладають необхідну кількість лікарської речовини, рівномірно розподіляють її по по­верхні; коловими рухами пальців речовину втирають у шкі­ру, поки остання не стане сухою. Потім на це місце накла­дають не тугу бинтову пов'язку.

Протипоказання. Важкі ураження шкіри (мацерації, пролежні, екзема, фурункули, карбункули, гноячковий ви­сип).

Б. Змазування — це нанесення різних мазей, паст на уражені ділянки шкіри.

Мазь або пасту накладають на шкіру за допомогою шпателя або марлевого тампона, розподіляючи її рівномір­ним шаром. Якщо застосовують суспензію, перед вживан­ням її слід збовтати. Якщо треба змазати волосисту час­тину тіла, волосся можна вистригти. Якщо цього зроби­ти не можна, то змазують шкіру та волосся в напрямку росту волосся. При гноячкових висипах змазують навко­ло вогнищ ураження в напрямку від периферії до центру.

В. Мазьові   пов'язки.

Показання. Якщо необхідний тривалий вплив лікарської речовини на шкіру.

Невелику кількість мазі накладають на марлеву сервет­ку або безпосередньо на уражену ділянку. Марлеву сервет­ку прикривають компресним папером, а потім ватою. По­в'язку щільно бинтують або фіксують лейкопластирем. Та­ку пов'язку можна тримати протягом 12—24 год.

Г. Вологовисихаючі    пов'язки.

Показання. Гострі запальні ураження шкіри, які супро­воджуються мацерацією, екзема.

Стерильну марлеву серветку, що складається з 8—10 шарів, змочують лікарською речовиною, віджимають і накладають на уражену ділянку шкіри. Зверху кладуть ком­пресний папір та забинтовують.

Треба знати, що вату прикладати не рекомендується, бо вона уповільнює висихання.

Якщо пов'язка висохла і самостійно не відходить, її тре­ба відмочити тією самою лікарською речовиною.

Д. Припудрювання   та   присипання.

Показання. Для зменшення подразнення шкіри, її під­сушування та дезинфекції, запрілості, надмірного потіння, особливо у закритих місцях.

Застосовують різні індиферентні присипки та пудри: ри­сова пудра, тальк (кремнієво-магнієва сіль), порошок ок­сиду цинку, борної кислоти, крохмаль.

Чистий ватний тампон занурюють у присипку чи пудру, присипають чи припудрюють уражене місце, злегка торка­ючись його ватним тампоном. Оброблене місце прикрива­ють тонким шаром марлі та забинтовують.

Зовнішнє застосування лікарських речовин для лікування слизових оболонок

А. Інгаляційні методи впливу на слизову оболонку ди­хальних шляхів (див. розділ «Догляд за хворими при ура­женні дихальних шляхів»),

Б. Уведення крапель у кон'юнктивальний мішок.

Краплі вводять у кон'юнктивальний мішок при різних захворюваннях кон'юнктиви, рогівки, кришталика, сітків­ки ока.

Піпетку кип'ятять. Перевіряють термін придатності лі­карської речовини, яку будуть закрапувати, щоб у ній не було сторонніх домішок. Руки миють з милом. Набирають рідину в піпетку до третини її об'єму, щоб рідина не по­трапила до гумового балончика. Пальцями лівої руки від­тягують нижню або верхню повіку чи обидві повіки одно­часно, особливо коли є блефароспазма (мал. 65).

Слід пам'ятати, що якщо у хворого в збудженому стані це зробити не вдається, то краплі крапають у ямку біля внутрішнього кута очної щілини; при цьому рідина самоплинно потрапляє до кон'юнктивального мішка.

Заповнену піпетку тримають вертикально до ока. Не торкаючись вій, вводять до кон'юнктивального мішка 1—2 краплі лікарської рідини (більше двох крапель вводити не слід, бо більша кількість крапель не вміщується в кон'юнк-тивальному мішку). Хворий повинен сидіти з заплющени­ми очима протягом 5—10 хв. Після цього він може роз­плющити очі; якщо рідина витікає з очей, її видаляють ват­ним тампоном (окремим для кожного ока).

В. Уведення крапель у ніс

Ніс хворого звільняють від слизу та кірочок за допомо­гою ватної турунди або ґнотика, як це описано в розділі «Особиста гігієна хворого». Хворого кладуть на кушетку або саджають з відкинутою назад головою. Лікарську ре­човину, підігріту до температури тіла, набирають у піпетку до третини її об'єму. Лівою рукою трохи піднімають кінчик носа хворого, голову нахиляють у бік, протилежний тому, куди будуть крапати краплі. Не торкаючись слизової обо­лонки носа, вводять у кожну ніздрю по 5—8 крапель вод­ного розчину або 15—20 крапель олійного розчину лікар­ської речовини.

Г. Закладання мазі в кон'юнктивальний мішок  Для цієї процедури потрібна скляна паличка з розши­реним та сплощеним кінцем, яку перед процедурою слід прокип'ятити. Сплощеним кінцем скляної палички на­бирають невелику кількість (як невелика горошина) мазі. Вказівним пальцем лі­вої руки відтягують нижню повіку донизу, мазь накла­дають на зовнішній кут кон'юнктиви. Хворому ре­комендують заплющити очі, після чого повіки злегка ма­сажують.

Д. Уведення крапель у зовнішній слуховий прохід

Цей метод застосовують при запаленні середнього вуха.

Перед уведенням крапель вухо прочищають, як описано у розділі «Особиста гігієна хворого». Лікарську речовину у вигляді водного або масляного розчину підігрівають до температури тіла. Голову хворого нахиляють у бік здоро­вого вуха так, щоб хворе вухо опинилося зверху. Лівою рукою відтягують вушну раковину вгору і назад. При цьо­му зовнішній слуховий прохід випростовується і краплі по­трапляють у його глибину. Правою рукою крапають 5—8 крапель. Краплі тримають у вусі протягом 10—15 хв. Піс­ля цього нахиляють голову хворого у бік хворого вуха, щоб краплі витекли з нього або просушують їх у слуховому проході за допомогою ватної турунди.